Сьогодні, 22 жовтня, відзначають Всесвітній день людей з вадами мовлення, що має на меті акцентувати увагу на проблемі людей із мовленнєвими порушеннями для підтримки їх у суспільстві
Варто пам’ятати, що мовлення – це основа людського розуму, від якого залежить засвоєння інформації, налагодження соціальних контактів. Найбільш часто мовні розлади проявляються в дитячому віці. До важких форм патологій мовленнєвої організації відносять деякі види заїкання, дизартрія, алалія. Більшість порушень у мовленні можна виправити за умови вчасного звернення до логопеда.
Мова — це, насамперед, система об'єктивно наявних, суспільно зумовлених знаків, що співвідносять понятійний зміст і типове звучання, а також система правил їх використання і поєднання. Процес оволодіння мовою впливає на всі аспекти психіки людини, є умовою формування її свідомості.
Мовлення — це мова в дії, тобто мовлення — психофізіологічний процес реалізації мови.
Мова є засобом спілкування, а мовлення — процесом спілкування.
В логопедії виділяються 11 форм мовленнєвих порушень, 9 з них складають порушення усного мовлення на різних етапах її розвитку та реалізації, і 2 форми складають порушення писемного мовлення, що виділяються залежно від порушеного процесу. Серед порушень усного мовлення виділяються дисфонія (афонія), тахилалія, брадилалія, заїкання, дислалія, ринолалія, дизартрія (анартрія), алалія, афазія; серед порушень писемного мовлення виділяються дислексія (алексія) і дисграфія (аграфія).
Відповідно до особливостей порушення для кожної форми нині розроблено специфічні методи і прийоми корекційно-логопедичної роботи.
На основі психолінгвістичних критеріїв порушення мовних засобів спілкування і порушення в застосуванні засобів спілкування в процесі мовленнєвої комунікації – вади мовлення поділяють на дві групи.
До першої групи належать такі порушення: фонетичне недорозвинення; фонетико-фонематичне недорозвинення; загальне недорозвинення мовлення.
Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення – порушення процесів формування звуковимовної системи рідної мови у дітей з різними мовленнєвими розладами унаслідок дефектів сприйняття і вимови фонем.
Загальне недорозвинення мовлення – різні складні мовленнєві розлади, при яких порушено формування всіх компонентів мовної системи, що належать до звукової і смислової сторони.
Як загальні ознаки зазначаються: пізній початок розвитку мови, мізерний словниковий запас, аграматизми, дефекти вимови, дефекти фонемоутворення.
Це недорозвинення може бути виражене різною мірою: від відсутності мови або лепетного її стану до розгорнутої, але з елементами фонетичного і лексико-граматичного недорозвинення. Залежно від міри сформованості мовних засобів у дитини загальне недорозвинення поділяється на три рівні.
До другої групи відносять заїкання, за якого основою вади є порушення комунікативної функції мовлення за збереженості мовних засобів спілкування.
Психолого-педагогічна класифікація відкрила широкі можливості для впровадження в логопедичну практику науково обґрунтованих фронтальних методів корекційного впливу на порушене мовлення й інші психічні функції дітей дошкільного і шкільного віку. Під кутом зору психолого-педагогічної класифікації найзначнішим є питання про те, які саме компоненти мовленнєвої системи недорозвинені або порушені. Дотримуючись цього підходу, вчитель-логопед може чітко спланувати напрям корекційного навчання за відповідної категорії мовленнєвого розладу: загального недорозвинення мовлення, фонетико-фонематичного недорозвинення, в разі недоліків вимовляння звуків.
Кожну групу особливостей, зі свого боку, розрізняють за формою (природою) порушення і ступенем її вираженості.
Оцінка мовленнєвого розвитку дитини проводиться з метою визначення рівня розвитку та використання вербальної/невербальної мови, наявності мовленнєвого порушення та його структури. Результати оцінки вчитель-логопед інклюзивно-ресурсного центру зазначає у висновку про комплексну оцінку.
Для надання психолого-педагогічної допомоги в КУ «Сколівський ІРЦ» введено посади вчителів-логопедів з розрахунку одна штатна одиниця на:
- 25-30 дітей з порушеннями мовлення;
- 15-20 дітей з тяжкими порушеннями мовлення;
- 15 дітей дошкільного віку з фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення, або 12 дітей дошкільного віку з тяжкими порушеннями мовлення.
Допомога таким дітям повинна бути комплексною і здійснюватись групою фахівців, зокрема невропатологом, логопедом, психологом і педагогом. Ефективність роботи значною мірою визначається вчасністю проведених заходів і вибором оптимального методу й темпу навчання.
